«Посвіт пам’яті»: коли медики стають Героями — навіть без зброї в руках
У війні, яку веде росія проти України, є фронт, що не менш небезпечний, ніж лінія бойових дій. Це фронт, де працюють медичні працівники — ті, хто щодня рятує життя, іноді ціною власного. Сьогодні ми схиляємо голови перед медичними працівниками, які віддали своє життя, рятуючи інших під час повномасштабної війни, розв’язаної російською федерацією.
Не зі зброєю, а зі стетоскопом
Вони не мали бронежилетів. Не тримали в руках зброї. Вони працювали у лікарнях під обстрілами, виїжджали на виклики у зони бойових дій, надавали першу допомогу пораненим під час евакуацій, витягували з-під завалів, оперували без світла, жили в медичних закладах місяцями. Вони рятували інших — поки самі ставали мішенню.
Від початку повномасштабного вторгнення загинули десятки медичних працівників: лікарів, фельдшерів, медсестер, водіїв «швидких», технічного персоналу. Вони загинули у зруйнованих лікарнях, під обстрілами цивільної інфраструктури, під час евакуації пацієнтів чи в дорозі до поранених. Це непоправні втрати для медичної спільноти, для їхніх родин, для всієї країни.
Вони рятували, коли було небезпечно. Працювали, коли інші евакуювались.
І загинули, виконуючи свою справу — захищаючи життя.
Світло пам’яті
«Посвіт пам’яті» — це платформа, що вшановує пам’ять загиблих медиків. Проєкт має на меті зберегти історії кожного з них — розповісти про людяність, жертовність і силу, з якою вони стояли на варті життя навіть тоді, коли смерть була поруч.
На сайті ініціативи родини, колеги та друзі можуть залишити історію, фото або спогад про загиблого медика. Кожна така історія — це свічка у темряві. Світло, яке не дозволяє забути. Світло, яке об’єднує.
Заклик до суспільства
Організатори закликають кожного, хто знає історії медичних працівників, які загинули під час виконання професійного обов’язку, — долучитись до ініціативи. Розповісти про них. Поділитися спогадами. Вшанувати.
Бо пам’ять — це не лише про минуле. Це про відповідальність сьогодення. Про те, ким ми є і яких цінностей дотримуємось.
І поки світло цих історій живе — живе і надія.